У зв’язку зі зростаючою роллю інформаційно-комунікаційних технологій у сучасному суспільстві проблема захисту даних від втрати, викрадення, спотворення або пошкодження потребує посиленої уваги. Вирішення цієї проблеми сприяє забезпеченню інформаційної безпеки як окремої особистості, організації, так і всієї держави.
Інформаційна безпека — це стан захищеності систем передавання, опрацювання та зберігання даних, при якому забезпечено конфіденційність, доступність і цілісність даних.
Під конфіденційністю розуміють забезпечення доступу до даних на основі розподілу прав доступу, захист від несанкціонованого ознайомлення. До деяких даних право доступу мають усі користувачі, до інших — певні групи людей, а є особисті дані, доступ до яких може мати тільки одна людина.
Доступність означає забезпечення доступу до загальнодоступних даних усім користувачам і захист цих даних від блокування зловмисниками.
Цілісність передбачає захист даних від їх зловмисного або випадкового знищення чи спотворення.
Також під інформаційною безпекою розуміють комплекс заходів, спрямованих на забезпечення захищеності даних від несанкціонованого доступу, використання, оприлюднення, внесення змін чи знищення.
Останнім часом до питань інформаційної безпеки включено питання інформаційного впливу на особистість і суспільство. У лютому 2017 року указом Президента України було затверджено Доктрину інформаційної безпеки України, яка визначає національні інтереси України в інформаційній сфері, загрози їх реалізації, напрями і пріоритети державної політики в інформаційній сфері. Життєво важливими інтер есами суспільства та держави визнано такі:
З технічної точки зору, залежно від результату шкідливих дій, можна виділити такі види загроз інформаційній безпеці:
Серед них основними загрозами є такі:
Ви знаєте, що смартфони — це мобільні телефони, доповнені функціями персонального комп’ютера, зі своєю операційною системою та іншим програмним забезпеченням. Тому для смартфонів характерні ті самі загрози, що і для стаціонарних комп’ютерів: віруси, троянські програми, мережеві хробаки, рекламні модулі (Adware) та ін., орієнтовані на різні типи мобільних пристроїв. Як і стаціонарні комп’ютери, смартфони можуть потрапити до ботнет-мережі.
Найчастіше смартфон постійно увімкнено, має підключення до мережі Інтернет, завжди розташований поруч із власником, містить різноманітні пристрої введення/виведення: мікрофон, відеокамеру, GPS-навігатор та ін. Часто смартфон забезпечує доступ до грошових рахунків в оператора мобільного зв’язку, у системі онлайн-банкінгу або інших. Усе це підсилює небезпеку.
Існують шпигунські програми, які зловмисники використовують для шпигування за користувачем смартфона. Використовуючи їх, можна перехоплювати повідомлення про всі здійснені дзвінки, дізнаватися вміст СМС-листування та дані про відвідані сайти, знімати камерою телефона оточення користувача, визначати його місце розташування, включати мікрофон і записувати всі розмови.
Ще один аспект загроз для користувачів мобільних телефонів полягає в роботі з платними послугами. Підписка з використанням СМС на онлайн-гру, певний сайт, будь-який сервіс, який вимагає регулярну оплату, може призводити до списування з рахунку знач них коштів. Іноді такі СМС можуть надсилатися троянськими програмами.
Однак не всі користувачі дбають про безпеку та встановлюють антивірусне програмне забезпечення на свої смартфони.
Соціальна інженерія (англ. social engineering) — це наука, що вивчає людську поведінку та фактори, які на неї впливають.
Термін «соціальна інженерія» як акт психологічної маніпуляції також пов'язують із суспільними науками, однак він широко використовується серед спеціалістів з комп'ютерної та інформаційної безпеки.
Основна тактика соціальної інженерії — за допомогою психологічних методів (наприклад, спілкуючись начебто від імені сервісної компанії чи банку) переконати користувача розкрити інформацію особистого характеру (паролі, номери кредитних карток тощо).
Більшість методів соціальної інженерії не вимагають особливих технічних знань з боку зловмисників, а отже використовувати ці методи може будь-хто — від дрібних злодіїв до досвідчених кіберзлочинців.
Існує багато методик, які підпадають під загальний термін соціальної інженерії в галузі кібербезпеки. Серед найвідоміших методик — спам та фішинг.
Спам — це масове розсилання небажаних листів. Найчастіше спам — це лист електронної пошти, який надсилається одразу на велику кількість адрес, але він також може бути доставлений через миттєві повідомлення, SMS та соціальні мережі. Власне, спам не є соціальною інженерією, однак в деяких кампаніях використовуються його види, такі як фішинг, цілеспрямований фішинг (spearphishing), вішинг (vishing), смішинг (smishing), а також поширення шкідливих вкладень або посилань.
Фішинг — це форма кібератаки, під час якої злочинець намагається завойовувати довіру до жертви для виманювання конфіденційної інформації. Для отримання даних зловмисники також створюють відчуття терміновості або застосовують тактику залякування. Варто зазначити, що фішингові кампанії можуть бути націлені на велику кількість випадкових користувачів або конкретну особу чи групу.
Інші методи:
Цілеспрямований фішинг — це форма фішингу, під час якої зловмисник надсилає повідомлення,спрямовані на конкретну групу людей, або навіть просто окрему особу з метою викрадення даних або маніпулювання ними в зловмисних цілях.
Вішинг та смішинг — це методи соціальної інженерії, подібні до фішингу, але здійснюються не через електронну пошту. Зокрема, вішинг реалізовується через шахрайські телефонні дзвінки, а для смішингу використовуються текстові SMS-повідомлення, які містять шкідливі посилання або вміст.
Видавання себе за іншу особу є іншим популярним методом соціальної інженерії, під час якого кіберзлочинці діють нібито від імені певної особи, вводячи в оману потенційних жертв. Типовим прикладом є зловмисник, який видає себе за генерального директора певної компанії, укладає та затверджує шахрайські угоди в той час, як справжній генеральний директор перебуває у відпустці.
Афери з технічною підтримкою — це, зазвичай, неправдиві телефонні дзвінки або Інтернет-реклама, в якій зловмисники пропонують жертвам послуги служби технічної підтримки. Насправді, кіберзлочинці просто намагаються заробити гроші, продаючи фейкові послуги або усуваючи насправді неіснуючі проблеми.
Шкідливе програмне забезпечення, ціль якого викликати у жертви почуття страху чи тривоги та таким чином змусити її встановити небезпечний код на пристрій. Поширеними є випадки, коли користувачам відображалось повідомлення про нібито інфікування пристрою загрозою, для видалення якої необхідно завантажити антивірус (який, насправді, є шкідливим програмним забезпеченням).
Кібершахрайство — це схеми зловмисників, у яких часто використовують один або навіть декілька методів соціальної інженерії, описаних у цьому розділі.
Основні правила безпечної роботи в Інтернеті:
Постійно купуєш товари в Інтернеті?
Перебуваєш в мережі 24/7?
Таємно переглядаєш романтичні мелодрами про кохання?
Ти активний користувач соціальних мереж?
Не можеш прожити ні хвилини без смартфона?